Німецька політика кардинально не змінюється після чергових виборів, у Німеччині дуже виважені політичні курси. Про це заявила Посол ФРН в Україні Анка Фельдгузен під час круглого столу “Кінець епохи Меркель”, організованого ГО “Євроатлантичний курс”. Водночас, вважає вона, українській владі треба на особистому рівні працювати з новим урядом Німеччини. Говорячи про майбутнє ЄС, Анка Фельдгаузен висловила сподівання на те, що Євросоюз консолідує свою позицію, пригадає свої цінності і буде діяти, згідно з ними. “Одним із сигналів того, куди ми йдемо, стане наша реакція на те, що відбуваються в Польщі із системою правосуддя. Сподіваюся, що ЄС пригадає, навіщо ми об’єдналися, і зрозуміє, що нам треба бути сильними”, – сказала Фельдгаузен.
Голова Комітету ВР з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе також закликає знаходити можливості “пояснити себе” новій владі ФРН. “Україна зникає з фокусу пріоритетів німецької політики. Думаю, новий канцлер навряд чи буде претендувати на лідерство в нормандському форматі. Німеччина буде дивитися на Україну через призму своїх взаємин з РФ”, – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе. Водночас, переконана вона, зарано говорити про кінець епохи Меркель. “Її відхід із посади канцлера не означає, що вона не продовжить роботу в інституціях ЄС чи Європейській народній партії”, – наголосила Климпуш-Цинцадзе.
Окрім цього, голова Комітету ВР з питань інтеграції України до ЄС заявила, що їй бракує чіткої позиції Заходу стосовно реформ в Україні. “Якщо ми заявили для себе у своїх гаслах і стратегічних документах про те, що ми хочемо бути частиною Заходу — ми хочемо мати щирий діалог із нашими партнерами, а не якісь завуальовані речі. На даний момент мені не вистачає чіткої позиції наших західних партнерів щодо того, що відбувається в Україні. Чесність має значення для нашого успіху”, – підкреслила політикиня.
Колишня депутатка Бундестагу Марілуїзе Бек зазначила, що Ангела Меркель була глибоко залучена у справи України, адже виросла в авторитарній державі і великого значення надає свободі. Одночасно, за словами Бек, канцлерка чітко намагалася знайти відповідь на питання, наскільки далеко вона може зайти у конфлікті з Росією.
Колишній євродепутат Ельмар Брок звернув увагу на те, що на Європу орієнтовані 85% німецьких партій, які отримали підтримку на виборах, тому будь-який канцлер буде проєвропейським. Він згадав про історичну відповідальність Німеччини перед Східною Європою, зокрема, країнами, які входили до СРСР. У цьому контексті Брок зауважив, що в Німеччині існує хибне уявлення про відповідальність, насамперед, перед РФ за злочини нацистів у колишньому СРСР, адже постраждали й інші країни, зокрема, Україна, яка “стала подвійною жертвою Гітлера і Сталіна та потребує особливої підтримки”.
Водночас політику хотілося б бачити вищу оцінку з боку України відданості Німеччини санкційній політиці, попри відчутні економічні втрати ФРН. Окрім цього, вважає він, Україні треба нагадувати про необхідність реформ. “Вільна, незалежна, суверенна, демократична Україна – надзвичайно важлива для Європи”, – підкреслив Ельмар Брок.
Дипломат Роман Безсмертний вважає, що зараз для Європи настав дуже важливий контрольний час: “Цей час дуже вдало використовує Кремль, на відміну від України та Німеччини”. На думку Безсмертного, після атаки РФ у 2008 році на Грузію та у 2014-му на Україну на черзі – ЄС. ”Кремль живе тим, що атакує у момент змін. Німеччина під ключовим ударом Кремля. Усвідомлення цього нема ні в Берліні, ні в Брюсселі. Цим легковажать навіть у Києві, – застеріг він. – Україна свій екзамен із протистояння Росії вкотре здала. Чи здасть його Німеччина і Європа?”
Своєю чергою, журналіст Леонід Швець зазначив, що вся політична кар’єра Ангели Меркель стосувалася збереження і укріплення Європи: “Росії та іншим авторитарним режимам має давати відповідь не Париж, Берлін чи Рим, а вся Європа, весь Захід”.
Модератор дискусії, колишній посол України у Австрії Олександр Щерба підсумовуючи розмову сказав, що Путін заповнює порожнечу, яка виникає внаслідок євроскептицизму. За словами Щерби, головна проблема тут не в зростанні євроскептицизму як такого, а у виродженні проєвропейських сил, які не можуть запропонувати привабливого порядку денного.