Після того як довгоочікуване та дійсно критично важливе рішення про фінансування допомоги Україні схвалене на рівні й Палати представників, і Сенату й залишився тільки підпис президента США, який він пообіцяв поставити невідкладно – варто зафіксувати кілька моментів, котрі дають розуміння, чого насправді ця допомога не змінює у діях Вашингтона.
Україна – за крок до початку переговорів про вступ до ЄС. Ми входимо у процес трансформації усіх сфер економіки, законодавства, ринків та відносин. Адже неможливо розраховувати стати частиною великої спільноти держав і продовжувати жити за своїми правилами, оминаючи усталені норми ЄС.
Закон США про поточне фінансування допомоги Україні у війні, за початковими планами, мав бути не просто ухвалений, а й набути чинності ще у першій половині осені, адже, за американськими правилами, бюджетний рік стартує 1 жовтня.
Військова допомога Україні, що веде екзистенційну війну, відчинила для Франції одну з хвірточок, які дозволяють відчути лідерство, а готовність Макрона діяти нестандартно, out-of-box, зробила цей шлях реальним.
У Російській Федерації немає президента у традиційному значенні цього терміна.
Є “цар і бог”, якого абсолютна більшість суспільства підтримує і молиться на нього, а решта – толерує. Публічних опонентів режиму в Росії лишилася не просто меншість, а одиниці – кількість, що вкладається в межі статистичної похибки.
“Франція – це сила миру. Але сьогодні, щоб мати мир в Україні, ми не повинні бути слабкими”, – саме так президент Емманюель Макрон пояснює свої заяви про можливу появу французьких військ в Україні.
Ця ініціатива Макрона стала головною міжнародною сенсацією останнього місяця.