Минулими вихідними у Саудівській Аравії відбулася друга технічна зустріч із підготовки “мирного саміту”, який має зафіксувати поразку РФ у війні, умови репарацій та стійкого миру. Саме такою є логіка “мирного плану” від України.
17 липня, майже за рік після укладення у Стамбулі угоди щодо Чорноморської зернової ініціативи, що дозволяє Україні експортувати сільськогосподарську продукцію на світові ринки, Росія вирішила її не продовжувати. Попри те, що ця ініціатива, як підкреслював генсек ООН, була “маяком надії у світі, який її відчайдушно потребує”.
У перший день серпня Північноатлантичний альянс стикнувся з викликом, якого не бачив вже тривалий час.
Наразі НАТО цей виклик успішно провалює.
Варто окремо підкреслити: йдеться про виклик для Альянсу загалом, а не лише для Польщі, кордон якої з Білоруссю вранці 1 серпня порушили два військові гелікоптери.
Одним з ключових досягнень минулого саміту НАТО у Вільнюсі стала політична декларація держав G7 про їхній намір надати Україні так звані “гарантії безпеки”. Вона може реально допомогти – звісно, у разі, якщо обіцянки втіляться.
Та є проблема.
Після отримання Україною у червні минулого року статусу кандидата в члени ЄС в уряді дуже сподіваються на те, що наша держава розпочне переговори про вступ вже до кінця цього року, а далі звучать суперамбітні цілі завершити переговори протягом двох років.
Повномасштабна агресія Росії в Україні триває майже півтора року.
Правоохоронці продовжують документувати і розслідувати злочини, вчинені російськими військами. Науковці та юристи готують звіти та презентують їх на міжнародних майданчиках і платформах.